Про розумові можливості бджіл

Бджоли, незважаючи на їхні маленькі розміри і досить нескладну структуру їхнього мозку, можуть багато чого. Вченими вже доведено, що бджоли можуть розрізняти обличчя людей, вони володіють пам’яттю. Нові дослідження, проведені британськими вченими, показали, що мозок бджіл здатний справлятися із найскладнішими завданнями, вирішення яких займає у сучасних суперкомп’ютерів достатньо багато часу.

Завдання, "запропоноване" для вирішення бджолам, була типовою задачею "мандрівного продавця", що полягає у розрахунку найкоротшого маршруту між містами за умови, що продавець може побувати в кожному місті лише один раз. В якості пунктів призначення на маршруті руху для бджіл виступали штучні квіти різних кольорів, розташуванням яких керував комп’ютер. Провівши багато дослідів, у яких бджоли пересувалися від однієї квітки до іншої, вчені виявили, що у кожному випадку бджоли успішно вирішували завдання "мандрівного продавця", переміщаючись виключно за ідеальним маршрутом.

Вчені припускають, що мозок бджіл спеціально оптимізовано для вирішення цієї задачі. Адже бджоли витрачають на своє пересування дуже велику кількість енергії, тому вибір оптимального маршруту для них є життєво важливим завданням.

З першого погляду здається, що у зробленому відкритті немає нічого особливо дивного. Але це зовсім не так, подібні дослідження підтверджують той факт, що для вирішення деяких завдань не потрібно потужної обчислювальної техніки з величезними можливостями, з цими завданнями можуть успішно впоратися спеціалізовані, проблемно-орієнтовані комп’ютери, які володіють менш значними, у порівнянні з суперкомп’ютерами, можливостями.

Цілком ймовірно, що ці дослідження та їм подібні стануть опорною точкою для створення комп’ютерів, які будуть в змозі, обходячись невеликими ресурсами, вирішувати найскладніші завдання на зразок розподілу транспортних потоків, управління енергетичними мережами і розрахунків, пов’язаних з епідеміологічною небезпекою.

Результати цих досліджень будуть опубліковані у найближчому випуску журналу The American Naturalist.

Коментарі: