Цікаві факти про зайців

Чи багато ви знаєте про зайців? "Полохливий і пенька боїться" – стверджує прислів’я. Але насправді така характеристика не зовсім правдива. Наприклад, задніми ногами довговухий може відбитись від орла або лисиці. Досить часто зайчихи відважно захищають своїх дитинчат від ворон. Відомий також факт, коли зайчиха зуміла налякати невелику собачку. А старі зайці, які знають почім ківш лиха, на очах у величезного гавкаючого пса на ціпку спокійнісінько поїдають те, що росте в саду або городі. Однак мовчазне опудало зазвичай вселяє в косооких вегетаріанців стільки поваги, що вони довго не можуть зважитись почати трапезу в його присутності.

Всі зайці, навіть літні, люблять пустувати. За хорошого настрою вони влаштовують веселу метушню, підстрибують вгору, катаються по землі. Іноді, просто заради забавки, перестрибують всіяні цвяхами двометрові паркани, навіть в річці плавають, якщо вода тепла. Не раз бачили, як зайці-русаки перепливали Рейн в тому місці, де її ширина сягала добрих півкілометра. А якийсь , якого прозвали "водяним", вирушаючи на годівлю, регулярно долав сорокаметрову водну перешкоду.

Якби зустрілись два довговухих родича: заєць- і заєць-русак, вони цілком могли б вступити в законний шлюб – їх зайченята, так звані тумаки, будуть цілком життєздатними.

Біляк, названий так за звичку вдягатися на зиму в білосніжну шубу, переважно лісовий житель, щоправда, він не проти заглянути і в тундру або степ. А ось русак колір хутра взимку практично не змінює, до того ж він обожнює відкриті простори південніше лісової зони. Русак тісниться до сіл. Взимку в лісі йому голодно, та й бігати важко: на квадратний сантиметр його лапи припадає 16-18 г. А біляк по пухкому лісовому снігу ковзає, немов на лижах – навантаження на квадратний сантиметр його лапи, оброслої густою щіткою хутра, всього 10 г – це вдесятеро менше, ніж у вовка, і вчетверо менше, ніж у лисиці.

Взимку на черевці біляка шерсть подовжується, щоб на снігу не застудити нутрощі, а хутро навколо ніздрів, неначе біла хустина, прикриває ніс від морозу. У русака зимова шубка вдвічі густіша за літню. І ось що примітно: найбільші біляки (5,5 кг) живуть там, де сильні морози – в тундрі Західного Сибіру, а русаки (7-8 кг) облюбували Башкирію, де взимку теж аж ніяк не жарко. На зиму башкирські русаки біліють, але не так сильно, як біляки. В Україні і в Білорусії русаки трохи дрібніші, і вже зовсім маленькі (3 кг) русаки живуть у Закавказзі та Ірані.

Взимку неважко розібратись, де біляк і де русак, влітку ж обидва зайця якоїсь невизначеної рудо-бурої масті. І щоб точно впевнитись, з ким ви маєте справу, погляньте на хвости – посеред куцого хвоста русака і взимку і влітку красується чорна смужка.

З тим, що зайці не лежебоки, начебто згодні всі. А фахівці дивляться глибше, стверджуючи, ніби навіть сам вираз "заєць заліг" неправильний. Все життя він або бігає, або сидить, раз у раз піднімаючись на задні лапи, щоб оглянути околиці. Бігають зайці відштовхуючись від землі відразу двома задніми ногами, якийсь час летять у повітрі і приземляються то на одну, то на іншу коротку передню лапу. Траєкторія у зайця-біляка крутіша, ніж у русака, тому біляк швидше втомлюється і швидкість бігу у нього менша. Головний заячий рушій – потужні задні лапи, передні ж – лише амортизатори поштовхів при приземленні. І навряд чи зайці так хвацько б скакали, якби у них не було чудової спини: м’яз-розгинач хребетного стовпа важить третю частину від всіх м’язів передніх і задніх кінцівок. Згинання спини після приземлення наче зводить пружину для наступного стрибка. Для цього м’яза є спеціальне кріплення – відростки на хребцях. Тож заєць – все одно що жива пружина.

Пружина діє безвідмовно – заєць здатний кілька кілометрів поспіль галопувати зі швидкістю 50 км на годину, свідомо закладаючи немислимі віражі. Так, такого майстра петляти більше не знайдеш на планеті. Біг і петлі – заяча зброя.

Через довжелезні задні ноги зайцю важко стрибками спускатися з гори, і при гострій необхідності він з крутого схилу котиться як колобок. Зате якщо він стрибає в гору, ніяка собака його не наздожене – задні лапи і спинний м’яз вистрілюють його тіло вгору, як катапульта.

Вирушаючи на денний відпочинок, кожен поважаючий себе заєць робить обманні рухи, розплутати які під силу не кожній лисиці або вовку. Дострибавши до якогось місця, довговухий хитрун, немов по команді "кругом марш", стрибає назад точно по своїх слідах. Нарешті він зупиняється і що є сил стрибає убік від своєї стежки, намагаючись потрапити під кущ або в ямку, де й ховається на день. На своїх двох, вірніше чотирьох, зайці, зібравшись гуртом, здійснюють далекі подорожі. При всій своїй любові до місця народження зайці, замучені голодом і хижаками, стрибають і стрибають десятки, а то й сотні кілометрів, іноді слід у слід.

Розпрощаємось із заячими ногами і візьмемось за вуха. У гарну погоду в моменти небезпеки, пригорнувшись до землі, звір ставить вуха вертикально і цим потужним слуховим перископом обстежує округу, сам залишаючись невидимим. У дощову погоду зайці підгинають вуха, щоб у них не потрапила вода. Інакше вони можуть захворіти. У спеку заєць цілісінький день ховається десь під кущем. Завдяки вухам його не дуже мучить спрага, не треба пріти, щоб врятуватися від перегріву: зайве тепло виходить через гарячі тонкі вушні раковини, де бурхливо пульсує кров.

Ну а тепер розберемось, чи правильно зайця називають косим? Його і тут оббрехав людський говір. Мабуть, русаки здаються косими через те, що в них під очима є щось на кшталт синців – темні плями. Чи тому, що підсліпуваті очі розставлені дуже широко, і тому дивляться вбік і навіть назад. Так чи інакше, в дійсності, зайці зовсім не косі.

Прийшла пора звернутись до енергетичної першооснови заячої фізіології – живота. У біляка і русака смаки трохи розрізняються. Літніми ночами біляки з особливим задоволенням хрумтять не морквиною чи капустою, а тонконогом, кульбабою, деревієм, вівсом або конюшиною. Якщо ж смакоти замало, біляки знехотя приймаються за кропиву, кінський щавель, подорожник, лободу або полин. Восени меню грубіє – зайці беруть приклад з лосів: остригають підріст верби, гілочки чорниці, впиваються в зелену осикову кору, а в Сибіру – в підріст модрини.

Інша річ – русак. Сільські угіддя так і манять його. Він уплітає картоплю і огірки, диню і горох, соняшник і топінамбур, але понад усе любить озимі та ярі хліби. Бур’яни та лікарські трави однаково потрапляють в його живіт. Русак дуже любить гірчак, з апетитом наминає волошку і буркун. Зазвичай вони з’їдають стебло, а у козельцю – листя. Взимку за допомогою свого кирпатого носа зайці розшукують харчі під солідним снігом. В сильні сніги перебиваються полином і пирієм. В тундрі в заметах біляки іноді роблять такі довжелезні нори, що вигнати їх немає жодної можливості. Кричи, стукай, стріляй – все дарма. До речі, треба відмітити, що при падінні ваги тіла русаків лише на 15% вони гинуть. Порівняйте: кабани безболісно для себе худнуть на 50%. Але ж зайці, мабуть, найбільш економні їдці на планеті. Як не крути, вухаті двічі з’їдають свій обід. Білком вегетаріанське меню не багате, тому-то зайці та кролики обзавелись травним трактом, пристосованим до повторного перетравлювання харчів, які бродильні процеси збагатили мікрофлорою. Інакше кажучи, заєць сам себе годує – він дістає з-під хвоста мікробний білок, синтезований на виході з організму.

Тримати зайців у неволі – справа нехитра. Ось тільки застуджуються вони часто, особливо русаки, якщо клітка без даху, а побігати можливості немає.

За старих часів вірили, ніби грішно обгризати заячі кістки і взагалі їсти їх м’ясо. Справа в тому, що мовчазний заєць, будучи пійманий собакою або поранений мисливцем, ридає один-в-один, як людське немовля, а помираючи, передні лапки складає хрестом на грудях. Але людей часто не хвилювали такого роду докази, і вони стріляли зайців як попало.

Зоологи вважають, що життя зайця може тривати не більше 9 років, хоча одна помічена самиця русака примудрилася дожити до 13,5 років. Вік самців коротший – років через п’ять вони прощаються з життям. Але співвідношення статей – один до одного. І тому довговухе суспільство не шушукається і не розпускає плітки з приводу шлюбів з великою різницею у віці. Все починається з того, що стара або молоденька наречена залишає на снігу сині плями, за якими її можуть знайти залицяльники, які носяться в цей час як очманілі по всій окрузі. А ще наречена особливим чином стукає лапами об землю. Якщо до неї примчиться відразу кілька захеканих кавалерів, то, забувши про пристойність, вони миттю починають тріпати один одного так, що ледь не відривають суперникам вуха.

Щоб виносити повноцінних дитинчат зайчисі потрібно 50 днів. Новонароджене зайченя важить близько 100 г, ця крихітка, ледь з’явившись на світ, добре вдягнена в хутро, все бачить і навіть вміє бігати! А через два-три дні його вже не наздоженеш. Силу дає материнське молоко, яке навіть не молоко, а концентрат з 12% білків, 15% жирів та інших високопоживних речовин. Попивши такої суміші, зайченята можуть протриматися 4 дні, зачаївшись під кущиком або в ямці в очікуванні матусі. До 17 днів зайченята, хоча вже й починають їсти траву, не можуть обійтися без молока, а потім, коли мати піде назовсім, живуть деякий час так званою дитячою сім’єю – триматися разом, що б не було страшно.

Джерело: http://eco-live.com.ua

Коментарі: