Байкал – молодіюча колиска життя
Це сибірське озеро – найдавніше і найглибше у світі. За підрахунками вчених, воно містить п’яту частину запасів прісної води на планеті. Тут, у кристально чистих глибинах і на берегах, мешкає більше 3000 видів тварин і рослин, 80% з яких не зустрічаються більше ніде на Землі. Це найбагатше видами озеро на планеті. Гарячі джерела, поклади корисних копалин, небувалої краси природа, кручі, бухти, гроти, розмальовані наскальними малюнками стародавніх людей печери, безкрає небо і, що дивно, 333 сонячних дні у році – все це теж Байкал, який місцеві жителі називають "славним морем".
Вік унікального озера оцінюється у 25 мільйонів років, і за весь цей час Байкал не стискався і подрібнювався, подібно до інших озер із закритими екосистемами – навпаки, його площа і глибина продовжують збільшуватися. Для порівняння: довгожителями вважаються озера віком у 10-15 тисяч років, після чого водойми починають подавати ознаки старіння – заростати водоростями і поступово перетворюватися у болотисті комплекси.
Байкал, що став свідком появи ще ранніх предків сучасних ссавців, незважаючи ні на що, тільки "молодшає" – і пов’язано це з розміщенням озера у розломі тектонічних плит, на яких розташована Євразія. Через рух земної кори котлован озера збільшується: за рік береги розходяться на два сантиметри, що, здавалося б, не багато. Проте у результаті цього площа поверхні збільшується на 600 м2, а об’єм води – на 400 тисяч кубометрів! Береги озера розмиваються і осідають у воду, а тверді осадки скочуються все глибше. Це, у свою чергу, продовжує витісняти наверх воду, а під вагою мулу просідає і саме дно водойми. Тому даний процес практично вічний, – вважають лімнологи (дослідники озер). Сьогодні Байкал вже міг би вмістити всі води Балтійського моря або п’ять Великих озер Америки, а його акваторія займає таку ж площу, як Бельгія.
Морська теорія
Береги відступають, і "юний" Байкал, незважаючи на практично повну відсутність розчинених мінералів у прісній воді, прозорій до 40 метрів, все більше скидається на справжнє море. Лімнологи і геофізики припускають, що наступні покоління вже будуть знати Байкал як морський курорт, а у прийдешній геологічній епосі він цілком може стати океаном. Навіть давня назва водойми сперечається з терміном "озеро" – з бурятської і монгольської "Байгал-далай" перекладається як "вічне море".
Процеси, що відбуваються з Байкалом, теж цілком океанічні – не рахуючи величезної маси практично дистильованої води і бездонних глибин, населених глибоководними мешканцями і навіть прісноводними губками, в озері є відливи і припливи, колосальні шторми, сейші (стоячі хвилі великого періоду), різні магнітні аномалії. Крім того, тут живуть морські тюлені, або байкальські нерпи – для вчених до цих пір залишається загадкою, як взагалі вони туди потрапили. Звичайно, є теорія про те, що у давнину Сибір перебував на дні океану, проте нерпи були помічені тут лише кілька десятиліть тому.
Крижана загадка
Байкальський лід тим товстіший, чим менше взимку снігу. Під час російсько-японської війни 1904 року він навіть витримав залізницю з транзитними вантажними поїздами – 65 паровозів і 2300 вагонів! У сильний мороз лід покривається наскрізними тріщинами довжиною у 10-30 кілометрів – це дозволяє "морським" мешканцям не гинути від нестачі кисню. Неймовірна прозорість льоду пропускає всередину багато сонячного світла – і планктонові водорості буйно розмножуються навіть взимку, насичуючи воду "газом життя" ще сильніше.
На берегах лід утворює гроти, наче з кришталю, а ще бувають цікаві випадки утворення невідомих форм льодового покриву, що не зустрічаються ніде крім Байкалу. Наприклад, шестиметрові конусоподібні горби з льоду, порожні всередині – їх охрестили "сопками". Ці утворення можуть бути поодинокими, але нерідко утворюють цілі "гірські хребти", виблискують на сонці. Однак треба визнати, що в зоні теплих джерел лід не замерзає, і тут зимують тисячі водоплавних птахів.
Ендемічний куточок
Органічний світ Байкалу до сих пір залишається не до кінця вивченим, і час від часу підносить сюрпризи дослідникам. Велика частина відкритих вченими видів (а їх понад дві з половиною тисячі) являються ендеміками, що утворили у насичених киснем глибинах цієї природної лабораторії унікальну екосистему. Особливе місце у цій стародавній структурі займає зоопланктон епішура – або крихітні рачки, що служать їжею для багатьох мешканців Байкалу, але і очищають весь поверхневий шар води (50 метрів) тричі на рік.
Тут також мешкає живородна риба голомянка, 30% тіла якої становить жир. У голомянок взагалі немає родичів – ні у прісних, ні у солоних водах. Мешкаючи на великій глибині, ці напівпрозорі і не покриті лускою риби двічі на добу "вертикально мігрують", вечорами піднімаючись до поверхні води. Ймовірно це пов’язано з тим, що їх мальки можуть жити при температурі не вище 12 градусів Цельсія, і розмножуватися їм необхідно у холодних глибинах – але насититися киснем про запас і закусити юром (рачок-гаммарус) можна тільки у верхніх шарах води. У Байкалі так само водиться осетер, окунь, щука, минь, омуль, бички, сиг, харіус, таймень, а так само рачки, молюски. А з водоростей цілком можна було б скласти "веселку" – зелені, синьо-зелені, червоні, діатомові, золотисті...
Джерело: http://facepla.net
Коментарі: